“Ми хочемо, щоб інклюзію не боялися”
Даринка терпляче і з великими зусиллями повторює звуки за логопедом, які, здавалося б, так легко вимовляти – у дівчинки тяжкі порушення мовлення. Денис час від часу затуляє вушка, стоячи біля вікна – у хлопчика розлад аутичного спектру. Любомир на корекційному занятті з психологом довго не випускає з рук м’ячика – то проведе по голові, то стискає до напруження. Потім бере олівці в обидві руки і починає малювати. У хлопчика затримка психічного розвитку.
Це учні Тернопільської школи №14. Тут навчаються 840 дітей, у середньому по 30 дітей у класі.
Журналістка “Нової української школи” дізнавалася, як у звичайній школі за рік з’явилися сучасні ресурсна кімната і логопедичний кабінет, які планують експерименти з інклюзивними класами і навіщо у школі психотерапевт.
ОСОБЛИВИЙ КОЖЕН З НАС
Коли Даринка прийшла до школи, то вимовляла лише кілька голосних звуків. Зараз уже читає і складає слова.
“Даринка любить танцювати,– розповідає заступниця директора з навчально-виховної роботи початкової школи Олександра Гриб. – Діти настільки їй допомагають прогресувати! Вона швидше освоюється з ними”.
Дарина
Андрійко ж дуже любить з усіма обійматися. Обійми навіть стали фішкою початкової школи.
“Він такий джентльмен. Виходить після заняття і завжди скаже – гарного вам дня, Галино Ярославівно”, – розповідає логопед Галина Семененко.
Андрій
Даринка, Любомир і Андрійко навчаються в одному класі. Ольга Кінах працює асистентом вчителя 2 роки, а загалом педагогом – 17 років. Викладає також у старших класах зарубіжну літературу.
“Діти добре спілкуються з усіма трьома. Навіть коли я не розумію Даринку, то учні допомагають, розтлумачують, що вона хоче. Чесно скажу, незважаючи на те, що в класі 16 учнів, трьом одночасно приділяти увагу важко, тому що дітки дуже різні. І вони починають ревнувати і ображатися, коли комусь уваги менше”.
Любомир
Денис, який навчається в іншому класі, може вимовити наразі лише 4 голосні звуки.
“Ми не можемо сказати, коли він почне говорити. Є такі випадки, коли діти у 13 років починали, – зазначає класна керівниця Марія Штогрин. – Він чує і розуміє. У нього великий словниковий запас – картинками. Складає асоціації, букви знає”.
Денис
Коли Денис прийшов до школи, то вже вмів читати цілими словами. Букв і складів його вже навчили у школі. Та найголовніше – прогрес у спілкуванні з дорослими і однолітками.
“Інколи він плаче, коли втомився. Кожен раз потрібно слідкувати за його емоціями – чи йому добре. Він важко звикав до батьків однокласників. Тепер уже спокійно ставиться. У Дениса вже коло ширше знайомств. Коли у класі шумно, він затуляє вуха і йде кудись. Раніше частіше закривав вушка”, – каже пані Марія.
Це перший інклюзивний клас у практиці вчительки, у ньому 30 дітей. Зізнається: спочатку було страшно. Але оскільки про те, що в 1 класі буде учень з ООП, дізналася ще навесні, то мала час, щоб розпитати колег і дізнатися більше інформації.
Класна керівниця Марія Штогрин
“Такого, як Денис, ми ще не мали, – каже логопед Галина Семененко. – Він пише картками про все, що хоче сказати. Наприклад, так проситься в туалет. А до цього ми разом вчилися давати одне одному руку. Він часто просто йшов або біг кудись, і ти маєш його наздоганяти. Сьогодні він узяв за руку, а завтра – ні. Кожен день не схожий на попередній з такими дітьми”.
Олександра Гриб каже, що багато в чому з Денисом допоміг “Золотий ключик” (громадська організація, яка опікується дітьми з розладами аутичного спектру). “Мама його туди водила до школи. Усі ходили – вчитель, асистент вчителя, логопед, я – запитували, як з Денисом працювати. Ми були на спеціальному занятті, де нас навчали, як таких дітей вводити в учнівський колектив. Це була ініціатива батьків – піти туди і дізнатися рекомендації. І ми були зацікавлені”.
Школа уклала договір з реабілітологом із “Золотого ключика” для Дениса. Пані Олександра каже – укладали би більше і з більшою кількістю спеціалістів, але за це мало платять, тому не всі хочуть йти.
Заступниця директора з навчально-виховної роботи початкової школи Олександра Гриб
“Батьки дітей з розладами аутичного спектру в Тернополі активні. Вони організовують весь час семінари і тренінги”.
РЕСУРСНА КІМНАТА І ЛОГОПЕДИЧНИЙ КАБІНЕТ
“Краще б того кабінету ви не бачили”, – в один голос кажуть вчителі про ресурсну кімнату до ремонту. Закинуте приміщення, яке називали кабінетом трудового навчання. Рік тому, коли Оксана Добровольська була заступником директора з початкової школи, переконала всіх, що насамперед школі потрібні ресурсна кімната і логопедичний кабінет. З вересня 2018 року її обрали директором.
“Я побачила, що мусимо щось робити, бо ми від того нікуди не дінемось. Різні навчання, тренінги, спілкування з колегами з інших міст і шкіл допомогли. Ми повинні це впроваджувати – і чим швидше, тим краще. Я була в польській школі і побачила, що там воно цілком нормально працює”, – розповідає пані Оксана.
Ресурсна кімната
Тож для ресурсної кімнати і логопедичного кабінету придбали сухий басейн, еластичну панчоху, обтяжений жилет, картки Глена Домана, друковані таблиці для оволодіння письмом, предметне лото, настільний ляльковий театр, дидактичні ігри для розвитку мовлення, тренажери для написання букв та цифр (методика Монтессорі), сенсорні кульки.
Своїми ж руками зробили тактильні кульки (повітряні кульки наповнені рисом, квасолею, маленькими гудзиками, борошном тощо), дидактичні матеріали для розвитку дрібної моторики рук, пісочницю.
Один учень, який навчається за індивідуальною формою, коли приходить займатися, то одразу йде в басейн з м’ячиками. “Ми біля нього. Де тільки можна вчитися, ми вчимося і навчаємо. У нас немає – тільки за столом. Якщо дитині там зручно, то чому ні”, – каже Олександра Гриб.
Галина Семененко з гордістю заявляє, що в такому логопедичному кабінеті їй раніше не доводилося працювати. Меблі, наповнення, атмосфера. Може порівняти з іншими, бо підпрацьовувала в різних школах. Бувало, що займалася з дитиною просто в коридорі школи або ділила кабінет, в якому проводили урок музики чи займалися діти з групи подовженого дня.
“Я маю, крім роботи в цій школі, ще брати іншу школу. Бо немає такої кількості класів, щоб ставку відкрити. Це має бути 20 класів”. Зараз сюди на заняття ходять навіть учні з інших шкіл.
Логопед Галина Семененко
КОЛЕКТИВ, ЩО ПІДТРИМУЄ
Дітей, які навчаються за індивідуальною формою, у цій школі хоч раз на тиждень чекають на уроках – щоб однокласники про них не забули.
“Ми хочемо запровадити експеримент, щоб асистенти вчителя змінювали класи: тиждень – в одному, тиждень – в іншому. Щоб вони працювали з іншими дітьми і щоб діти адаптовувалися, вчилися з іншими вчителями. Спробуємо так місяць. Як не піде, то відмовимося”, – каже Олександра Гриб.
Ще одна новація – спеціальна шкала цілей і прогресу для кожного учня з ООП, його вчителя і батьків. “Ці діти рухаються дуже маленькими кроками, і цих кроків не дуже видно. Щоб їх бачили і спеціалісти, і батьки, я розробила шкалу – від початку і до кінця навчального року. Тоді бачимо позитивні результати”, – розповідає пані Олександра.
Вона визнає, що не все вдається одразу: “Важко, бо є багато запитань, а досвіду дуже мало. Набираємо перший клас, і знову йде дитинка з ООП. Ми звертаємося до мами з проханням забезпечити асистента дитини, бо своїми силами, бачимо, не впораємося. Люди виснажуються – велике навантаження на вчителя і його асистента. Де брати асистентів вчителя потім на старшу школу? Оплата низька. А робота важка психологічно”.
Класовод класу, де навчається Денис, Марія Штогрин розповідає, що коли виникають складні питання, рятують колектив та колеги з інших шкіл. А часом і вона допомагає колегам.
“Мій телефон знайшла вчителька, в якої теж є учень з ООП. Їй було важко адаптуватися. Я просила її заспокоїтися і постаратися зрозуміти – наскільки вона потрібна тій дитині і тим батькам. Батьків нам теж треба розуміти. Їм взагалі дуже тяжко. Вони не мають часу подивитись на небо чи під ноги, бо в них така дитина. І на цей термін, період у 3-4 уроки, поки дитина у школі, у мами є можливість приділити трохи часу собі – поспати, каву попити”.
У школі планують проводити регулярні зустрічі для вчителів з психотерапевтом. Залучатимуть усіх, хто працює з учнями з ООП. “Має бути професійна допомога. Ми запросили спеціаліста, в якого є досвід такої роботи. Це нам для профілактики. Оплачуватимуть самі вчителі. Я побачила по фахівцям, що їм це непросто. І чим далі, тим важче. Люди не мають досвіду і дуже пропускають все через себе. Перший рік найважче”, – визнає Олександра Гриб.
НОВІ ВИКЛИКИ
“Коли я знайомлюся з дитиною, то одразу кажу батькам: допоможіть мені, – каже Галина Семененко. – Треба постійно повторювати вдома, займатися. Я завжди раджу батькам цікавитися в дітей: що ти там робив, чого ти туди ходив, хвалити весь час”, – каже Галина Семененко.
Дарина займаєтья з логопедом Галиною Семененко
До школи приходять батьки з інших районів. Просять взяти їхніх дітей. “Ми готові надати інформацію, допомогти, кому потрібно, проконсультувати. Але важливо, щоб дитина вчилася в найближчій до їхнього дому школі. Бо школа – це не все життя. Діти більше часу проводять поза школою, і їм потрібні друзі, досвід іншого, позашкільного спілкування”, – зауважує пані Олександра Гриб.
Вчителі зобов’язані вчитися нового, додає директорка. “Ми шукаємо таких вчителів, які мають насамперед бажання працювати і хочуть чогось навчитися. Якщо не буде охочих взяти до себе дитину з ООП, будемо обирати жеребкуванням. Тобто вчителі повинні бути до цього готові”.
За словами Оксани Добровольської, вчителі старшої школи практично не готові до інклюзії. Деякі вважають, що не потрібно було її вводити в школу.
“Нещодавно закликала вчителів-предметників: слухайте вебінари, проходьте онлайн-навчання, читайте, розпитуйте. Нас того ніхто не вчив. А зараз є безліч можливостей дізнаватися нове. Я бачу вже, що це буде проблема, яку треба попереджати. Ми плануємо з 4 класу, щоб вчителі-предметники приходили на уроки до інклюзивних класів, аби діти їх знали“.
Також у планах – співпраця з факультетом педагогіки і психології Тернопільського педагогічного університету. Хочуть залучати студентів, щоб ті допомагали вчителям у перший тиждень дитини в школі і одночасно вчилися самі.
Директорка школи Оксана Добровольська
Про те, що з кожним роком дуже швидкими темпами зростає кількість дітей з порушеннями мовлення, вчителі говорять в один голос. За словами вчителів, за останні 20 років в жодній школі міста не відкрили ставки логопеда. Щоправда, почали відкривати такі ставки в дошкільних закладах. Але цього мало. Галини Семененко зауважує: з тридцяти учнів чи не кожного першого класу половині потрібні регулярні заняття з логопедом. З дітьми батьки дуже мало розмовляють – нарікають вчителі.
“А от діти між собою завжди знайдуть спільну мову. Їм набагато простіше, бо вони сприймають тих дітей такими, які вони є, – каже пані Оксана. – Хочеться, щоб батьки більше довіряли нам, вчителям. Що з їхніми дітками все буде добре. Хочеться, щоб батьки і вчителі не боялися інклюзії”.
